Про священнодії, Таїнства та благодать

Як відповідь на питання щодо Таїнств, що розглядається в пості Юрія Мілявського у групі “Мережа відкритого православ’я” та на його коментар.

У тексті є суттєві недогляди. Тому замість давати відповідь на питання, зверну увагу усіх на них. Основною відмінністю між Таїнством та священнодією (обрядом) називається “обов’язковість подання благодаті”. Сама ця ідея неправильна. Так, хліб і вино у Таїнстві Євхаристії перетворюються (переосутнюються) на Тіло і Кров Христові, але не подають благодать будь-кому, хто приступає. Вони благодатні, але діють відповідно до готовності причасників. Так само Хрещення – благодатна священнодія, Таїнство, але не всім дає користь, якщо людина суттєво не готова до прийняття Христа. Тому питання про освячення паски зводиться не до того, яку благодать дає християнину, а до плодів принесення, очікування, молитви, слухняності, освячення, дії благодаті, споживання того, що благословляється в ім’я Христове. Фактично питання зводиться до питання: “А яку благодать подає життя з Христом, у Христі?”. Смисл священнодійств (не Таїнств) не в поданні благодаті, а в явленні життя з Христом, у Христі. У явленні Царства Божого. Тому різницею між Таїнством і не-Таїнством не може бути “обов’язковість подання благодаті”.

Зрештою, немає ніякої обов’язковості у цьому питанні, бо немає у Бога жодного обов’язку давати благодать чи позбавляти її у відповідь на які б то не було дії творіння. Бог нікому не винен Своєї благодаті.

Є слова установлення, але немає обіцянки наповнити ту чи іншу форму будь-якого Таїнства Своєю благодаттю. Наприклад, “хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, і Я в ньому” (Івана 6) “хто” неявно передбачає стан причасника, який впливає на застосовність цих слів до цього причасника. “Хто увірує й охреститься, буде спасенний” – “увірує” вказує на те ж. І так далі.

Загалом історично до Таїнств віднесли ті священнодії, у яких у Новому Завіті явно явлена дія Божої спасительної благодаті, і які є найважливішими (Шлюб – одинична дія в задумі Божому, де Христос у Кані Галілейській сотворив перше чудо). Число 7 є умовним, але з Біблійної точки зору символічним, “повним”. Похорон не увійшов у це число, скоріше всього з пастирських міркувань, бо віра Христова є вірою у Воскреслого та Живого Христа (а “матерією” Таїнства мало би бути тіло покійної людини, що саме по собі контрастує з ідеєю освячення та Старозавітними нормами). Подібно монашеський постриг не увійшов, бо немає прикладу в Новому Завіті.

Ось ще подивіться, наприклад, на слова Христові Симону Петру: “Ти скеля, і на скелі цій Я збудую Церкву Мою…”, – це не обіцянка Симону, що Христос точно збудує на ньому, а пророцтво і Боже Передбачення. Коли Петро відрікся, то Христос не був зобов’язаний позбавляти його апостольства [остаточно]. А коли простив, не був зобов’язаний прощати. “Що зв’яжете на землі…” – пропущено [будучи у Мені]. Не тому буде зв’язане на небі, що учні зв’язали на землі, а лише і виключно тому, що “Я зв’яжу”, каже Христос. Не Христос виконує волю апостолів, але вони Його.

Такі моменти загалом часто опускаються, будучи зрозумілими з усього контексту.

Об’єктивною стороною усякої священнодії Церкви є явлення Царства Божого. Об’єктивною стороною для людини може бути не лише благодать, але і суд Божий. Бог являє Себе, але не зобов’язаний бути виключно Добрим. Про це часто забувають. І головне, Бог не зобов’язаний (ні об’єктивно, ні суб’єктивно) здійснювати будь-яку дію благодаті.

Ось Христос, Який є Джерелом води живої, каже: “Хто вірує в мене, у того ріки води живої потечуть з утроби”. “Хто прагне, хай приходить і п’є даром”. Бачимо цю воду живу від Христа, але і виразно бачимо дію людини.

Ще зазначу, що слово “благодать” завжди стосується дії Бога щодо творіння, тому навіть нелогічним до певної міри є говорити про “об’єктивність благодаті” у сенсі безвідносності щодо творіння, зокрема людей.

Наприклад, на Торжество православ’я (чи Трійцю, я точно не пам’ятаю) молимося, щоб Господь здійснив те чи інше “силою, дією і благодаттю Святого Духа”. “Сила” вказує на внутрішню здатність, “дія” – на проявлену силу, а “благодать” на дар творінню дії Божої. Це все розрізняється, хоча не розділяється. І благодать остання у списку саме тому, що включає в собі саме, якщо так виразитися, “близьку дію Бога у лЮбому творінні”.

Мені не дуже зрозуміла термінологія стосовно "об'єктивності", тому я розглянув одне з можливих розумінь і показав, чому воно виглядає неорганічним, штучним. Я не знайшов чіткого розрізнення у сучасних формулюваннях між Божественними енергіями ("діями") та благодаттю. Звідси, як на мене, починається плутанина і не лише в цьому конкретному питанні. Зокрема щодо явлення Царства Божого. Також важливим для висловленої позиції є явність чи неявність, але завжди присутність стану учасників священнодії (Таїнства) у всіх місцях Писання, на що, наскільки мені відомо, вказують явно і деякі святі богослови. Благодать, яка не стосується творіння – це дискусійне питання. В класичних текстах (зокрема в Писанні) благодать передбачає саме озвучене мною розуміння. І це має глибоку логіку. Питання про благодать у Бозі безвідносно творіння тому виходить за межі класичних текстів, чому і говориться "не зовсім логічність". Це не заперечує її можливість, але немає якихось класичних текстів, які б стверджували саме таку безвідносність. Наприклад, "Закон був даний через Мойсея, а благодать і істина прийшли через Ісуса Христа" (Івана 1). Тут легко простежити, що не всяка дія Святого Духа названа благодаттю, але лише те, що здійснилося у Спасителі нашому Ісусі Христі.

Думаю, ключем до розуміння є молитва священника на Літургії: "... і через гріхи мої не СТРИМУЙ благодаті Святого Твого Духа від принесених дарів" (молитва священника перед молитвою "Отче наш" на Літургії святителя Василія Великого). Благодать Божа може бути Ним стримана, причому настільки, що замість благодаті буде осудження. Згадайте, що було зі Старозавітними грішниками, які осмілювалися незаконно доторкнутися до святині.

"Бог хоче всім спастися і прийти до пізнання істини" (через благодать), отже, Він готовий всюди діяти Своєю благодаттю (не всюди звершуючи Таїнства, але всюди ведучи людей до Себе), але стримує її в міру нашої несприйнятливості, щоб люди, відкидаючи більший дар благодаті, не здобули більшого осудження. Господь милує грішників тим, що певною мірою стримує Свою благодать для них, щоб вони не підпали більшому осудженню. Думаю, це початок відповіді на це питання.