
Про Пресвяту Трійцю
Як відповідь на питання щодо Трійці, що розглядається в пості Юрія Мілявського у групі “Мережа відкритого православ’я”.
Початок. Про славослів'я
Гарно поставлене питання, хоча є одне ускладнення. Почну з суміжного питання. Коли ми славимо одну з Іпостасей, то згадуємо і дві Інші. Причому Отець ніколи не буває Останнім у переліку. Наприклад, "Слава Тобі, Христе Боже, разом з Отцем і Духом!.." чи "і ми Тебе [Духа] прославляємо разом з Отцем і Сином!.." тощо. Тобто порядок нашого славослів'я прагне починатися або з Отця як Першого і Спричинюючого або з Іншої Іпостасі, про яку йшлося раніше, але тоді Отець між Нею та Третьою наче "зв'язкова ланка". Тобто можна впевнено сказати, що наша слава, хвала, честь, поклоніння тощо не "піднімаються", рухаючись і "проходячи через (крізь)" Спричинені Іпостасі, Вони не "затримують у Собі" нашу славу, але Вони наче "прозорі" для неї. Наша слава точно "адресується" Отримувачу, Який не привласнює її лише Собі, але поділяє (share) з Іншими Іпостасями. У цьому також і любов Божа виявляється, й Монархія. Також можна сказати, що наша слава своєрідно повторює рух Божого Одкровення до нас: від Отця, через Сина і Духа, намагаючись у цьому максимально співдіяти з Богом. Але потрібно сказати, що наше славлення є нашою дією, дією творіння. Водночас вона зумовлена попередньою дією Бога в нас, тому можна казати "воз-силання", тобто "повернення назад отриманого". Бог, являючись людям, прославляє їх, як про це Сам Христос каже: "Якщо ж Писання називає синами Божими тих, до кого було звернене Слово Боже, то…".
Уникнути обговорення Filioque неможливо. Тому скажу ось що. Коли Христос каже: "Я пошлю вам Духа Святого від Отця", то "пошлю" не може стосуватися сутнісного походження, а "від" стосується саме його. В паралельному місці, де говориться, що "Отець послав {віддав} Сина" не йдеться про сутнісний зв'язок між Отцем і Сином, але про Їх Рішення, про дії щодо творіння. Тому коли Христос каже "пошлю", то це так само стосується ікономії, а не Божества і Джерела в Божестві. Тому Filioque не має якоїсь біблійної основи.
Ось введення ідеї "возсіяння" чи Filioque передбачає наявність рис у Двох Іпостасей, яких немає у Третьої, що за словами Кураєва, вводить індивідуальність у Трійцю і применшує Духа. Ідея в тому, що Іпостасі мають все спільне, крім Іпостасних властивостей. А ідея Filioque передбачає, що Отець і Син мають спільну властивість для Двох, якої немає у Третього – у Духа – спричиняти буття Іншої Іпостасі.
Додам, що це не зовсім переконливий аргумент. Можна сказати, дивлячись, як рахувати: адже якщо замість "бути Причиною", "народжуватися від Отця" та "ісходити від Отця" взяти, наприклад, "бути Причиною (Коренем)", "бути Спричиненим", то є дві Іпостасі, які мають останню властивість, і Одна яка має тільки першу. Якщо піти далі, стверджуючи, що маємо замість узагальнення спричиненості більш точні властивості, то і тут Сина і Духа об'єднуватиме на противагу до Отця те, що у Них по одній властивості, а у Отця – дві – народжувати Сина і ізводити Духа. Якщо взяти за іпостасні властивості "бути безпричинним", "народжуватися від Отця" і "ісходити від Отця", то хоча вони всі по одній, але різнорідні – перша вказує на самопричинність, а дві інші – на несамопричинність. І схоже, як би не розподіляти іпостасні властивості між Іпостасями, логічної чіткості в тому, що у кожної Іпостасі одна іпостасна властивість, досягти не вдається. А якщо кількості неоднакові, то питання індивідуальності піднімається вже з іншого боку. Іншими словами, при певному погляді досягти логічної чіткості у цій аргументації не вдається.
Слова Афанасія та Кирила можна спробувати зрозуміти аналогічно до тлумачення святителем Григорієм Паламою "причасників Божого єства" як благодаті, а не сутності.
Пояснення терміну Самопричинний
Сьогодні День святителя Григорія чудотворця, єпископа Неокесарійського, який рукоположив і спричинився до висвячення на єпископа міста Комани мого Небесного заступника, священномученика Олександра Команського, тому пам'ятний день, а також День народження в отця Олександра Трофимлюка, ректора Київської православної богословської академії та семінарії. Гарний день для богослів'я.
Потрібно уточнити термін "Самопричинний".
- Це не означає, що є певні "моменти вічності", в які існування Отця дає "поштовх, основу" для Його ж існування і далі, тобто це не значить, що маємо певний ітераційний процес – ні, нехай не буде!
- Щодо того потрібно сказати, що Отець не має Іншої Причини Свого існування, тому можна сказати замість "Самопричинний" "Безіншопричинний".
- Апостол Павло каже, що від Отця "походить усяке отцівство, чи на небі, чи на землі", у цьому сенсі походить і всяка причинність, здатність давати, активність, у той же час Отець вищий від будь-якої причинності як її Джерело, тому у такому сенсі можна казати не "Самопричинний", а "Надпричинний".
- Подібно як "Самосущий" означає "Який має буття, життя в Самому Собі", але не вводить якісь ітерації, так і "Самопричинний" не вводить якісь ітерації. У словах Євангелія від Івана "Як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові ДАВ мати життя в Самому Собі" йдеться про те, що Божество, Божа сутність являє себе у цьому контексті як життя, будучи вищою за життя. Подібно і Іпостась Отця являє Себе як Причину, Яка є Джерелом усякої причинності, але є логічно (несказанно, апофатично) вищою за причинність. І ніщо в творінні не є суттєво подібним до Бога, але і все свідчить про Нього, так і причинність і першість, які ми знаємо з творіння, свідчать про Бога, але не є такими, як Божі.
Коли ж говоримо про Сина і Духа, то "Несамопричинний" означає, що для Них логічною Причиною є Отець, але також не вводить ніякої складності в Божу Архе, в Божу сутність, але вказує на Самосуще отримання від Отця згідно слів Євангелія.
Про антиномічність богословської думки
Варто прокоментувати слова святого Симеона Нового Богослова (наведені Taras Tymo), його Слово богословське, 1, щоб побачити відмінності.
- дійсно, послідовність не часова, а логічна;
- був такий напрямок донікейської богословської думки – субординаціонізм, від якого богослів'я відійшло, ставши точніше сформульованим а Нікейський період. "Першість" є не часовою, а логічною.
"а тому ще й більшим за…" – якраз про це не йдеться, логічна першість не означає більшості. Син Самосущий, тобто існує не через волю Отця, а Сам, але від Отця і не всупереч Йому, а природньо, природно, суттєво та сутнісно для Них. Так само і Дух. Першість не часова чи значима, а логічна.
Син Самосущий, але не Самопричинний, бо має Причиною Отця. "Як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові ДАВ мати життя в Самому Собі", каже про те Євангеліє (Івана 5:26). Той, Хто дав, називається Причиною. Так же і про Духа Святого. Про "неособову особовість" – це апофатика в стилі Діонісія Ареопагіта, але якраз навіть слово "Трійця" говорить про застосовність чисел до Божого буття (обмежену застосовність). І святий Симеон не буде заперечувати, що Іпостасей у Трійці саме 3, а не 4 чи 2. Далі аргумент про природу та числа не логічний, бо природа одна, осіб три, і мова не про природу, а про Іпостасі. Про те, що Духа можна поставити перед Отцем і Сином свідчить хоча б згадане мною славослів'я. Апеляція до природи в кінці нелогічна, бо мова знову ж таки не про неї, а про Іпостасі. Врешті святий Симеон не нам пише ці слова і не на наше питання розмірковує, тому мої слова про "не йдеться" власне не про Симеонові слова, а про можливість їх застосування до теми. Приклад того, що значить контекст. Ми висловлюємо думки в зовсім різних контекстах, тому виглядає так, наче ми критикуємо один одного, хоча це не так.
Це власне думка святого Симеона. Як говориться у надісланому Taras Tymo посиланні, Симеон відходить тут від традиційної моделі. Дивіться також мій коментар вище про "Самопричинний". Можна згадати про антиномічність богословської думки, про апофатичність та катафатичність богослів'я і міркувати, що Симеон говорить в апофатичному ключі, що не заперечує катафатичність застосування усього сказаного.